Досьє на волхвів. Хто насправді приніс Ісусу в дар злато, мирро і ладан?

 Каспар, Мельхіор і Бальтазар. Caspar, Melchior and Balthasar. Семіт, європеєць, мавр. Нащадки трьох синів Ноя – Сима, Яфета й Хама. Юнак, зрілий сильний чоловік і старець. Померлі в один рік і поховані разом. Живі донині в колядках, оповідях, апокрифах. Вкарбовані спогадами в герб міста, що стало надійним притулком для їхніх мощів.

Царі, королі, жреці, маги, мудреці, волхви.

Ті, кого зірка покликала зі Сходу, аби принести дари Богу, що втілився у смертне немовля. Ті, хто став втіленням радості всього світу, що прагнув щедро обдарувати малого Ісуса.

Ті, хто необережним словом, без злого наміру звернутим до Ирода, сповістив тирана про народження майбутнього Царя Всесвіту. Тож той поквапився втопити світ у дитячій крові, аби лише відтягнути втрату влади й власну смерть. Ті, хто вчасно отримали засторогу від янгола – пам’ятаймо про необхідність інформаційної тиші перед ворогом – тож своїми діями теж долучилися до порятунку Ісуса, Марії та Йосипа.

Ми на диво багато знаємо про коронованих дарувальників, які разом із бідними пастирями схилялись над яслами, аби засвідчити: Спаситель світу народився.

«На диво», бо насправді про них нам мало б бути відомо дуже мало. Вони згадуються лише  одному Євангелії – від Матвія у віршах 2:1-12. Там згадано про жерців, що прийшли зі Сходу. Хоча в українській традиції можна почути під час проповідей про «східних мудреців». А підходячи до будь-якої шопки чи поспішаючи подивитись на виставу вертепа, ми знаємо, що нас там, крім інших, більш значних персонажів, зустрінуть волхви. Магами, королями й царями їх стали іменувати пізніше.

У Новому Заповіті не йдеться про кількість могутніх дарувальників, нема їхніх імен, не названі конкретно країни. Вони не цікаві євангелісту поза конкретним епізодом.

Однак цим прекрасне Різдво, крім свого прямого значення, так це тим, що воно не обмежене ні часом, ні простором. Щороку заново сходить яскрава зоря, несучи надію, попри правління иродів. Щороку земля чує радісну новину про народження Спасителя. Різдво – у сиву давнину і тут, разом із нами. Тож уся легенда про волхвів створюється просто на наших очах.

Чому їх троє? Крім того, що це – здавна сакральне число, існує ще одна версія. Дорогоцінних дарів – злата, ладану й мирра – було три. Чи міг хтось із могутніх правителів або ж мудреців завітати до Божої дитини без подарунка? Особливо, коли навіть вбогі пастухи принесли в дар ягня? Ось така приблизно логіка у цього числа.

До речі, існує легенда, що Діва Марія, попри вимушену втечу з дитиною та чоловіком в Єгипет, зберегла ті дари, не обміняла на гроші, змушена вибудовувати життя з нуля на новому місці. Пронесла крізь усе своє довге життя ті дари. Може, як нагадуванням про те, як світ радів народженню її сина. За 33 роки перед тим, як розіп’яти Його. Існують кілька версій про те, де вони зберігаються зараз. Так часто буває з реліквіями. Тож не думаю, що різночитання псують гарну легенду.

Саме три волхви з’являються на зображення сцен Різдва ще з ІІ століття нашої ери – ще в християнських катакомбах.

А вже з ІІІ століття їх називали не просто мудрецями чи жрецями, а саме царями-правителями. При цьому згадували Псалом 72 чи главу Ісаї 60. Адже старозавітні пророки обіцяли, що перед Спасителем схиляться в поклоні всі царі земні. Але й тоді часто їх зображали не в коронах, як часто можна зустріти зараз, а у «фрігійських ковпаках», аби показати, що вони – чужоземці. І тоді часто це були саме юнаки, одного віку.

До чого тут сини Ноя, різні раси та різний вік? Тут варто нагадати, що після всесвітнього потому саме від них виводили всі людські роди. На той час, коли зображення волхвів стали різними, люди знали про Європу, Азію й Африку – туди їх і «поселили». Не надто хочеться нагадувати, що тривалий час маврів вважали нащадками непоштивого Хама – того сина Ноя, що насмілився сміятися над батьком. І цією провиною століттями виправдовували пригнічення й рабство. Юнак, зрілий чоловік і старий бородань, сповнений мудрості, з’явилися лише у VIII  столітті.

Зараз же ми можемо трактувати це так. що Різдво приносить радість усім, попри вік і місце проживання.

Щодо ідем волхвів, то існують різночитання. Я навела ті, які використовує греко-католицька церква і які найчастіше в нас «на слуху». Додам лише, що єврейська традиція, згадую про них, говорить про Магалата, Галгалата і Серакіна.

За християнською традицією, вважається, що волхви пережили Ісуса й померли в 54 році нашої ери. Їхні мощі зберігаються зараз у Кельнському соборі, де до них ставляться з величезною повагою. Це навіть знайшло своє відображення на міському гербі, на якому – три золоті корони.

Мене заворожує оце становлення легенди про волхвів, де вони поступово набувають індивідуальних рис і стають зримими. Настільки, що в XVI столітті їм навіть придумали герби.

Навіщо це зробили для біблійних персонажів, яка і кому в цьому користь? Про це поговоримо завтра в окремому пості. Так само, як і глянемо ще раз на герб Кельна з точки зору геральдики, бо він вартий уваги.

На початку статті викладена знаменита картина А. Дюрера. А завершуємо твором І. Босха на цей же сюжет. Щоб просто порівняти, наскільки по-різному можуть показати ту саму історію талановиті, але такі різні художники.

 

Усі знають, що в світі – шоколадна криза та кавова криза. Тобто через багато факторів зростає ціна на каву та шоколад. А це поєднання – моя улюблена шкідлива звичка, яка допомагає мені фантазувати й писати.

Тож якщо вам сподобалась ця стаття, ви дізналися щось нове чи на хвилину-другу змогли відволіктися від суворої буденності, я щиро рада. І буду дуже рада, якщо в когось виникло бажання й буде змога подякувати мені – на «шоколадку».

Картка «Приватбанк»: 5168 7451 3345 1036