Обирайте лише якісний Хаос! Пухнастий і з крильцями!

Чи не хотіли б ви прихистити на своїй поличці з іграшками та сувенірами дрібного –– я не про розміри –– іноземного бога? А якщо я додам, що а батьківщині йому встановлений пам’ятник, як покровителю Хаосу?

Не дуже приваблива пропозиція? Вважаєте, що в сучасному світі із Хаосом і так перебір й аби пересвідчитись у цьому, досить відкрити новин чи й просто вийти з дому? Тю, та погляньте на вказаний вами хаос, де презентабельність, де м’якість і пухнастість, ще й крильця на додачу?

А тепер погляньте на фото. Це –– Ді-цзян («Господар-розлив чи «Пращур-ріка» і я дуже перепрошую за таке написання, знаю, що як із багатьма китайськими словами тут простір для суперечок). І не знаю, як вам, а мені він подобається.

Почнемо з того, що це –– бог-покровитель місцевості, який мешкав у західних горах Стародавнього Китаю –– чи то в Ганьсу, чи то у Сіньцзяні, недалеко від Квіткової ріки та долини Джерел, що киплять.

Якщо чесно, зовсім невеличкий бог, навіть у славнозвісній «Книзі гір і морів», де скрупульозно перераховуються місцеві чудовиська, тварини й рослини йому відведено лише кілька рядків. Певно, «редколегія» цієї великої за обсягом праці віднесла Ді-цзяна не так до богів, як до чудовиськ… чи до птахів.

Отже, «… там живе бог, що скидається на торбу без форми, червонястий, мов вогонь. У нього – шість ніг і чотири крила. Це – Хаос. Він не має ні обличчя, ні очей. Він може співати й танцювати. Це і є Пращур-ріка (Ді-цзян)».

Певно, може виникнути питання: а за якими критеріями оце-от миле створіння варто вважати птахом? Ну, по-перше, деякі перекладачі й коментатори «Книги гір і морів» стверджують, що слід читати не «там живе бог», а «там живе бог-птаха» чи «божественна птаха».

По-друге, у китайському бестіарії до справи кваліфікації підходили без зайвого заморочування: крила є? літати вміє? Чим не птаха. Особливо якщо врахувати, що не всім міфічним китайським птахам властиві ці вміння.

Численні кінцівки не є чимось винятковим для чудовиськ китайської міфології. Так само, як і відсутність очей. Але Ді-цзян пішов далі: у нього не було й голови. Якби комусь дуже запраглося відрізнити його, скажімо так, передню частину від задньої, то орієнтуватись слід було… на хвіст. Він у нього був в одному екземплярі і навіть із того боку, що й належить. Ну, напевне. Крім того, його «вогненність» доста умовна: часто давні художники обмежувались яскраво-червоним кольором, лише зрідка домальовуючи полум’я навколо нього. Так що обпектися об нього проблематично.

Тепер щодо «втілення Хаосу» цим богом. Саме із Хаосу (щоправда, не з вогняного, а із водного – «хуань-дунь») виник світ у давньокитайській міфології, з нього ж виникли найперші боги. Серед них – Хуань-дунь, «бог Середини», що не має ні чіткої форми, ні отворів на обличчі. За деякими джерелами, Ді-цзян – батько Хуань-дунь, тобто існував ще до світового початку, вже потім перетворившись «всього-на всього» на бога місцини.

Дехто з фольклористів Китаю стверджує, що своїми круглими формами цей бог завдячує стародавньому обряду, під час якого правитель мав вистрілити у бурдюк, зшитий зі шкіри без голови й наповнений кров’ю, із вигуком, що він цілить у Небо. У результаті криваві цівки, що стікали на землю, мали викликати дощ під час посухи, «допомогти» річці швидше розлитися тощо. Цей обряд супроводжувався ритуальними танками й піснями. Тож і Пращур-Ріка (Хаос) може співати при відсутності рота (душею, не інакше).

Чи ж диво, що свого часу Ді-цзян користувався неабиякою популярністю?

Куди цікавіше те, що зараз до нього знову прокинувся інтерес: його згадують в багатьох сучасних бестіаріях, у тому числі – і в інтернетівських.

Його часто можна побачити у витинанках із паперу – виду народно-прикладного мистецтва, неабияк популярного й серед китайських майстрів.

На Заході Китаю на честь нього спорудили пам’ятник, який користується неабиякою популярністю серед туристів.

Ну й, звісно, його не важко відшукати на полицях китайських крамниць іграшок. І схоже, вже не тільки китайських. Причому він, у ролі іграшки, далеко не завжди канонічно-червоного кольору, але завжди пухнастий і симпатичний.

Певно, ідея мати під рукою свій власний невеличкий м’якенький Хаос у вигляді отакої-от іграшки для багатьох видається досить привабливою.

 

Усі знають, що в світі – шоколадна криза та кавова криза. Тобто через багато факторів зростає ціна на каву та шоколад. А це поєднання – моя улюблена шкідлива звичка, яка допомагає мені фантазувати й писати.

Тож якщо вам сподобалась ця стаття, ви дізналися щось нове чи на хвилину-другу змогли відволіктися від суворої буденності, я щиро рада. І буду дуже рада, якщо в когось виникло бажання й буде змога подякувати мені – на «шоколадку».

Картка «Приватбанк»: 5168 7451 3345 1036

Анти-Попелюшка чи паперові ляльки на сторожі дитячих душ

Уявімо на мить, що ви –– дівчинка, яка народилась у Вікторіанську епоху в Англії в цілком собі забезпеченій родині. Якщо ви у цю мить озвались: «Боже збав!» –– розумію й навіть підтримую. Йдеться про епоху, де дітей мало бути видно, але не чутно. А вже дівчаток виховували значно суворіше ніж у нашому дитинстві.

Однак таки уявімо й зупинимось на двох моментах. Чи могли бути у такої дівчинки ляльки? Так, ганчір’яні, вирізані з дерева, з порцеляновими голівками –– останні дорогі й часто їх дарували з попередженням, що це для того, аби вчитися бути гарною мамою в майбутньому, й що треба бути дуже-дуже обережною.

Але зараз ми зосередимось на тому, що в класній кімнаті маленької міс цілком могли бути паперові ляльки. Адже вони, звісно, із комплектами різноманітного вбрання, були популярні ще у ХVIII сторіччі. Тоді вони, щоправда, позиціонувались як додатки до модних журналів. Мовляв, хай у провінції, до якої ще не дійшли найновіші модні строї, зможуть роздивитись їх з усіма подробиця саме на таких ляльках. Хтозна, може, матінки сімейств роздивлялись їх саме із думками, що от, знову мода змінилась отак, що навряд чи пощастить оперативно вдихнути друге життя у минулорічні плаття, але дівчатка все одно випрошували вже непотрібні ляльки, часто в неактуальному одязі, аби розігрувати із ними сценки із родинного та світського життя.

Чи була відома дівчаткам в Англії ХІХ століття казка про Попелюшку? Так, була. Чи захоплювались вони історією сирітки, як завдяки бездоганній поведінці й янголячому характеру отримала найвищу нагороду –– чоловіка–принца, а перед цим кружляла на балу в чарівній сукні? О так. Чи вважали цю казку дорослі корисною для юних міс? Та як вам сказати.

В Англії у вікторіанську епоху спробувало внести у призначення паперових ляльок свої корективи. На перший план вийшло не освоєння майбутніми жінками моди дорослого світу – прямого шляху до марнотратства, гордині та інших гріхів, а моральні настанови.

Особливо важливо було захистити від такої шкоди дітей, який вважали від природи «чистими дошками». Тож були певні, що правильне виховання допоможе сформувати бездоганний характер, а отже суспільство отримає гарну християнку й ідеальну матір великої родини. І так, мріяти про принца, якому ти аж ніяк не відповідаєш за статусом, то  марні витребеньки.

І що в результаті? Ні, казку про Попелюшку не заборонили. Однак почали випускати романи для юних, де акценти розставлені правильно. От, скажімо, в колекції славнозвісного британського музею Вікторії та Альберта зберігається унікальний альбом з рукописом роману «Історія міс Вайльдфайр».

У жовтні 1832 року Енн Сандерс Вілсон презентувала його своїй молодшій сестричці Мері із належною настановою, мовляв, дарувальниця сподівається на те, що її сестра винесе із читання належний урок. У цій дуже–дуже повчальній та високоморальній історії розповідається про життєвий шлях юної особи, що надто полюбляла розкішне вбрання. А тому не приділяла достатньої уваги молитві, читанню Біблії, шанобливим роздумам над її текстами, каяттям у щоденних провинах і, взагалі, безперервному духовному самовдосконаленню.

 

У результаті такої небездоганної поведінки доля виявилась немилосердною до міс Вайльдфайр: її батько помирає, а юна кокетка залишається сама-самісінька у всьому світі без пенсу за душею. Аби заробити на хліб, вона змушена цілісінький день плести мереживо й із жалем згадувати своє попереднє життя, де не доводилось розгулювати босоніж і мести вулицю.

Але авторка вирішила бути не надто жорстокою до своє героїні: врешті-решт, міс не стала б поводити себе аж так неправильно, аби вчасно отримала належні батьківські настанови. Тож на її шляху з’являється квакер, який зміг пояснити міс Вайльдфайр, що вона обрала шлях гріха, а також – відкрити всі переваги релігії. А потім, що ще більше сприяло її порятунку, ще й одружитися із новонаверненою в істину віру. Що ж, на героїню відтепер очікує тихе сімейне життя, порання по господарству, щирі молитви і жодних легковажних капелюшків! Порадіємо цьому геппі-енду.

Не знаю, як для юної Мері у ХІХ столітті, а для мене куди цікавішим ніж повчальна історія було те, що її сестра вирішила вдатися до передових на той час навчальних технологій: рукопис навіть не проілюстрований, а до нього просто додані лялькові плаття: як ті, що носила легковажна міс Вайльдфайр у дні розкошів, так і ті, у які вона вбиралась тоді, коли заробляла на життя чесною працею. Така собі історія «анти-Попелюшки», де в ролі хрещеної-феї виступила сама Доля, а в ролі принца – небагатий, але бездоганно чесний чоловік.

А ще, мені сподобалась справді геніальна ідея: не зображати ляльку у спідній білизні в одній- єдиній позі та потім возитися із клапанами, аби плаття не перекошувались, а вставляти лялькову голівку в готові комплекти. 

Не знаю, чи планувалось відслідковувати, щоб дівчинка наряджала ляльку правильно: спершу – у «погані» розкішні плаття, потім –– у правильні бідніші.

Але якщо юні леді не користувались нагодою «відіграти» за допомогою ляльок сюжет Попелюшки, спершу одягнувши її у старе скромне вбрання, а потім –– у багате й святкове, я змушена буду визнати, що до ХХІ століття світ змінився більше ніж я думаю.

Знаю, що багато сучасних мам замислюються, чи сюжет про Попелюшку корисний для їхніх донь. Але переконана, що історія анти-Попелюшки, в цьому значенні, теж мало кому припаде до вподоби.

 

Усі знають, що в світі – шоколадна криза та кавова криза. Тобто через багато факторів зростає ціна на каву та шоколад. А це поєднання – моя улюблена шкідлива звичка, яка допомагає мені фантазувати й писати.

Тож якщо вам сподобалась ця стаття, ви дізналися щось нове чи на хвилину-другу змогли відволіктися від суворої буденності, я щиро рада. І буду дуже рада, якщо в когось виникло бажання й буде змога подякувати мені – на «шоколадку».

Картка «Приватбанк»: 5168 7451 3345 1036